Автор: med1

Цей день запроваджено 1989 р. Всесвітньою організацією охорони здоров’я та Всесвітньою федерацією гемофілії з метою привернути увагу світової громадськості до проблем, з якими стикаються хворі на гемофілію, та підвищити обізнаність про це спадкове захворювання.

Цього року Всесвітня федерація гемофілії зосереджується на виявленні та належній підтримці хворих під гаслом «Охоплення та ідентифікація». Торік тисячі людей у ​​всьому світі продемонстрували свою підтримку, підсвітивши червоним понад 70 архітектурних пам’яток та інших знакових об’єктів у своїх містах. Ініціативу «Підсвіти червоним!» можна підтримати і цьогоріч.

Що таке гемофілія

Гемофілія — це орфанне генетичне захворювання, коли порушується нормальне зсідання крові (коагуляція), оскільки в ній циркулює недостатньо згортальних білків (факторів зсідання крові). Найчастіше гемофілія розвивається внаслідок мутації одного з генів, зазвичай розташованих на X-хромосомі.

Кровотеча у хворих на гемофілію не швидша, ніж у звичайних людей, але триває довше. Отож навіть незначне поранення може призвести до втрати великого об’єму крові. Та серйознішою проблемою для здоров’я таких людей є внутрішні кровотечі, особливо в суглобах колін, кісточок і ліктів. Внутрішні кровотечі можуть пошкоджувати будь-які органи і тканини й загрожувати життю людини, адже зростає ризик загибелі від крововиливу в мозок та інші життєво важливі органи. Пацієнтам із тяжкими формами гемофілії також загрожує інвалідизація внаслідок частих крововиливів у суглоби (гемартрозів).

Зазвичай на гемофілію страждають чоловіки, жінки ж виступають як носії дефектного алеля гена, котрі не хворіють самі, але можуть передавати мутацію нащадкам.

Гемофілія невиліковна, та зустрічається досить рідко. Близько 1 із 5 000–10 000 чоловіків народжується з гемофілією А і лише 1 із 30 000–50 000 — з гемофілією B. За оцінками, 400 000 людей у ​​всьому світі живуть з гемофілією, і лише 25% отримують адекватне лікування.

Різновиди гемофілії

Традиційно розрізняють три типи гемофілії (A, B, C):

• гемофілія A спричинена дефіцитом фактора зсідання крові VIII (так звана класична гемофілія);
• гемофілія B зумовлена дефіцитом фактора зсідання крові IX (менш поширена);
• гемофілія C пов’язана із дефіцитом фактора зсідання крові XI (зустрічається здебільшого у євреїв-ашкеназі).

Іще один дуже рідкісний різновид цього захворювання — набута гемофілія. Вона розвивається, коли імунна система людини атакує фактори зсідання крові. Це може бути пов’язано з вагітністю, автоімунними патологіями, пухлинами та розсіяним склерозом. У таких випадках утворюються антитіла до білків, які відповідають за коагуляцію (зазвичай до фактора VIII).

За рівнем активності дефіцитного фактора у плазмі крові розрізняють три форми тяжкості гемофілії:

• тяжка (активність фVIII/фIX менше 1%);
• середня (активність фVIII/фIX становить 1–5%);
• легка (активність фVIII/фIX від 5,1% до нижньої межі нормативних значень).

Деякі дослідники виділяють приховані форми (активність фVIII/IX становить 25–50%).

Симптоми гемофілії

• Загальні: слабкість, гіпотензія у вертикальному положенні тіла, прискорені серцебиття (тахікардія) і дихання (тахіпное).
• Скелетно-м’язові: значна кількість гематом (синців), походження яких не має очевидного пояснення, кольки, біль, тріск, жар, набряки і/або скутість у суглобах.
• Центральна нервова система: головний біль, ригідність потиличних м’язів, блювання, млявість, дратівливість і синдром ураження спинного мозку.
• Шлунково-кишковий тракт: кривава блювота (гематемезис), дьогтеподібний рідкий кал (мелена), виділення яскравої червоної крові з прямої кишки, біль у животі.
• Урогенітальні: виділення крові із сечею (гематурія), ниркова коліка.
• Інші: безпідставні носові кровотечі або кровотечі у слизових оболонках ротової порожнини, кровохаркання, задишки (гематоми призводять до обструкції дихальних шляхів), надмірна кровотеча після рутинних стоматологічних процедур, незначних порізів або травм тощо.

Прояви гемофілії варіюють залежно від ступеня недостатності факторів згортання крові: за помірного дефіциту кровотеча можлива лише після хірургічного втручання або травми, а істотна недостатність може зумовити серйозні неконтрольовані кровотечі та внутрішні крововиливи.

Більшість кровотеч у хворих відбувається внутрішньо, у м’язах або суглобах. Найпоширеніші кровотечі у м’язах плеча і передпліччя, клубово-поперековому м’язі (передня частина пахової зони), у стегнах і литках. Суглоби, які найчастіше страждають, — коліна, кісточки та лікті. Якщо кровотеча багато разів відбувається в одному суглобі, він зазнає пошкоджень і стає болючим. Постійні кровотечі можуть спричинити артрит, що ускладнює ходьбу і прості навантаження. Водночас гемофілія зазвичай не зачіпає суглоби кисті (на відміну від деяких видів артриту).

Діагностика та лікування гемофілії

Щоб діагностувати гемофілію, зазвичай потрібно кілька досліджень крові:

• загальний аналіз крові — інформує про кількість основних клітин крові;
• протромбіновий час і активований частковий тромбопластиновий час (АЧТЧ) — обидва тести показують час, необхідний для утворення згустку крові;
• визначення активності факторів VIII і IX — щоб з’ясувати, чи є дефіцит важливих факторів зсідання крові.

Якщо відомо, що вагітна жінка є носійкою гемофілії, можна зробити пренатальну діагностику на 9–11 тижні (хоріонбіопсія) або на 18 тижні чи пізніше (забір крові плода).

Гемофілія в переважній більшості випадків є спадковим захворюванням, першопричину якого наразі неможливо усунути. Однак сучасні методи профілактики досить ефективні. Традиційна терапія передбачає внутрішньовенне введення специфічних факторів зсідання крові (відповідно до типу захворювання). Такі концентрати виготовляють на основі донорської крові (продукти із плазми) або генно-інженерних клітин (рекомбінантні продукти).

Кровотеча припиняється, коли достатня кількість фактора зсідання досягає місця, що кровить. Кров слід зупиняти якомога швидше — це допоможе зменшити біль і пошкодження суглобів, м’язів та органів. Якщо кровотеча лікується швидко, потрібно менше концентрату, щоб зупинити кров.

Профілактичну замісну терапію здійснюють як регулярно, так і ситуативно. У частини пацієнтів (насамперед — із тяжкою формою гемофілії) постійне введення факторів зсідання крові спричиняє імунну реакцію: антитіла хворого атакують фактори згортання. Цей стан класифікують як інгібіторну форму гемофілії, що вимагає або частішого введення препаратів замісної терапії, або застосування іншого класу лікарських засобів — обхідних агентів. У деяких випадках для подолання резистентності за інгібіторної гемофілії здійснюють індукцію імунної толерантності (ІТІ).

Отже, сьогодні можна виділити три варіанти лікування гемофілії, що допомагають запобігти спонтанним кровотечам і/або крововиливам:

1) застосування препаратів на основі факторів згортання крові (VIII чи IX у разі гемофілії А чи В відповідно);

2) застосування обхідних агентів (як окремо, так і в комбінації з факторами згортання крові);

3) самостійне застосування препарату моноклонального антитіла еміцизумабу, що імітує дію фактора VIII (лише за гемофілії А).

Кожен варіант має недоліки та переваги, пов’язані головно з вартістю препаратів і частотою/зручністю введення (тобто якістю життя хворого). Проте за умови задовільного контролю захворювання пацієнти можуть жити повноцінним життям і уникають ризику інвалідизації та смерті.

Завжди час обирати здоров’я як пріоритетний напрям. Саме про це у Всесвітній день здоров’я, який відзначається щороку 7 квітня, варто пам’ятати як ніколи.

Здоров’я як таке є станом фізичного, психічного та соціального добробуту, відповідно до визначення ВООЗ. Бути здоровим не означає лише «не бути хворим», це важливо усвідомлювати. Здоров’я — комплексна річ, яка потребує так само комплексного підходу.

Взаємозв’язок фізичного та психічного здоров’я

Фізичне та психічне здоров’я дуже тісно пов’язані між собою. Проблеми із фізичним здоров’ям можуть підвищити ризик розвитку психічного розладу або появи ментальних проблем, а наявність психічного розладу у свою чергу — негативно вплинути на перебіг інших захворювань. 

Наприклад, людина з депресивним розладом з більшою ймовірністю буде мати серцево-судинні захворювання, ожиріння або дистрофію, проблеми із травленням, зі сном, когнітивні порушення тощо. Зокрема і через те, що вона не слідкуватиме за рекомендаціями лікування втричі частіше, аніж пацієнт без депресії. І водночас, наприклад, якщо людина має діабет, то ймовірність мати депресію у неї вдвічі або й утричі вища, ніж у тих, хто діабету не має. 

Пережитий стрес та негативні емоції напряму впливають на фізичне самопочуття через викид гормонів — кортизолу та адреналіну. Надмірне вироблення цих гормонів призводить у свою чергу до підвищеного рівня глюкози в крові, збільшення маси тіла, проблем із травленням та пригніченням імунної системи, а також до появи серцево-судинних захворювань.

Але заняття спортом, правильне харчування, медитація тощо, окрім фактичної користі для фізичного здоров’я, призводять і до вироблення інших гормонів — дофаміну, серотоніну, ендорфіну тощо. Це дозволяє організму збалансувати позитивний та негативний вплив зовнішніх чинників, стресу, емоцій та гормонів на себе. А також це розвиває стресостійкість і дозволяє емоційно розвантажитися.

Звісно, кожен випадок індивідуальний, проте важливо розуміти, що наш організм складний та багатогранний. У той же час, він подає сигнали, коли відчуває, що щось йде не так — необхідно вміти їх зчитувати та реагувати на них вчасно. А ще краще — займатися профілактикою захворювань.

Здоров’я — пріоритет

Не варто відвідувати лікаря лише тоді, коли симптоми стають явними і захворювання приносить дискомфорт та біль. Регулярні профілактичні візити до лікаря, вакцинація та щоденні ритуали здоров’я покликані попередити це. 

Здоровий спосіб життя – є однією з найвагоміших умов та чинників формування, збереження i зміцнення здоров’я, забезпечує високу працездатність та добре самопочуття людини. Важливо своєчасно реагувати на сигнал організму, якщо щось не так. А ще краще – займатися профілактикою захворювань:

• Регулярно проходити скринінги та обстеження для жінок та чоловіків різних вікових категорій: https://zakon.rada.яov.ua/1aws/show/z0348-18#n19

 Не варто відвідувати лікаря лише тоді, коли симптоми стають явними i захворювання приносить дискомфорт та біль. Своєчасно виявлене захворювання гарантує ycпix в лікуванні.

• Правильно харчуватись – це збалансоване споживання білків, вуглеводів, жирів, вітамінів i мікроелементів з урахуванням добової фізіологічної потреби людини у харчових речовинах: https://phc.org.ua/news/kharchuvannva-y-imunna-sistema-scho-potribno-znati

• Здоровий сон не менше 7-9 годин.
• Регулярна фізична активність принаймні 30 хвилин на день. Обери інтенсивність своєї фізичної активності: https://nhc.orя.ua/news/obeй-intensivnist-svoei-fizichnoi-aktivnosti
• Обмежити вживання алкоголю та тютюну .Чому варто відмовитися від алкоголю та тютюну: https://phc.orя.ua/news/chomu-vano-vidmovitis-vid-alkoяolyu
• Причин багато, але рішення завжди залишається за вами. 
• Турбуйтеся про власне психічне здоров’я так само, як i про фізичне. Про те. як покращити своє психічне здоров’я: https://phc.org.ua/news/5-krokiv-do-pokraschennya-svogo-psikhichnogo-zdorovya

• Вакцинуйтеся – це простий та дієвий cпociб захисту від інфекційних захворювань: https://phc/org.ua/news/vse-scho-varto-znati-pro-vakcinaciyu

Вакцинацію в Україні проводять згідно з Національним календарем щеплень: https://phc.org.ua/news/nacionalniy-kalendar-scheplen-zruchne-nagaduvannya-koli-otrimati-vsi-obovyazkovi-vakcini

Цьогоріч Всесвітня організація охорони здоров’я присвячує Всесвітній день здоров’я темі побудови більш справедливого та більш здорового світу. 

Не забувайте ставити здоров’я у пріоритет — ваш організм віддячить вам у майбутньому.

Що таке аутизм

Аутизм — це неврологічний та розвитковий розлад, який характеризується труднощами у соціальній взаємодії, спілкуванні, обмеженим та повторюваним поведінковим патерном. Діагноз аутизму часто ставлять на ранніх етапах розвитку, зазвичай у дитячому віці, і його ознаки можуть варіюватися від легких до складних.

Як проявляється аутизм у дітей

Аутизм у дітей може проявлятися різними способами, оскільки це спектральний розлад, що означає, що існує великий діапазон ознак і симптомів, які можуть змінюватися за рівнем вираженості. Ось деякі загальні прояви аутизму у дітей:

1. Труднощі зі спілкуванням:
   • Діти можуть мати затримки в мовленні або не розвивати мовлення взагалі.
   • Діти можуть мати труднощі з використанням та розумінням жестів, міміки та інших невербальних форм спілкування.
   • Деякі діти можуть не реагувати на своє ім’я або мати обмежений зоровий контакт.
2. Обмежена соціальна взаємодія:
   • Діти з аутизмом можуть мати труднощі з соціальними взаємодіями, уникати спілкування з іншими або не розуміти соціальних норм.
   • Вони можуть не проявляти інтересу до спільної гри чи спілкування з однолітками.
3. Повторювані поведінкові патерни:
   • Діти можуть повторювати ті самі дії або рухи, як-от розгойдування, обертання чи клацання.
   • Вони можуть мати сильні уподобання до рутин і чинити опір змінам.
4. Обмежені інтереси:
   • Деякі діти можуть мати інтенсивні, обмежені інтереси у певних сферах, наприклад, до поїздів, динозаврів або певних предметів.
   • Вони можуть прагнути до повторюваних дій або фокусуватися на деталях.
5. Сенсорна чутливість:
   • Діти з аутизмом можуть бути надмірно чутливими або нечутливими до сенсорних стимулів, як-от світла, звуків, текстур або запахів.
   • Ця сенсорна чутливість може призвести до поведінкових реакцій, як-от уникання певних ситуацій або речей.

Ці симптоми можуть проявлятися в різній комбінації і з різним ступенем інтенсивності. Оскільки аутизм є спектральним розладом, кожна дитина може проявляти унікальний набір ознак. Якщо батьки помічають подібні прояви, важливо звернутися до фахівця з розвитку дитини чи психіатра для подальшого обстеження та діагностики. Швидке виявлення та раннє втручання можуть допомогти покращити розвиток і якість життя дитини з аутизмом.

Форми аутизму

У минулому було кілька окремих діагнозів у межах спектра аутизму, але з часом, особливо після виходу DSM-5 (Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів, п’яте видання), вони були об’єднані під єдиним терміном “розлад аутистичного спектра” (РАС). Однак розглянемо декілька підтипів та форм, які раніше розглядалися як окремі категорії:

1. Синдром Аспергера:
   Це вважалося більш “легкою” формою аутизму, де люди мають нормальний або високий інтелект, але мають труднощі із соціальною взаємодією, розумінням емоцій та спілкуванням.
   Люди з синдромом Аспергера можуть мати обмежені інтереси або демонструвати повторювані поведінкові патерни, але зазвичай вони не мають затримок у мовленні чи когнітивному розвитку.
2. Аутичний розлад (класичний аутизм):
   Це включає більшу кількість симптомів, включаючи затримки в мовленні та комунікації, труднощі із соціальною взаємодією та виражену повторювану поведінку. У деяких випадках це супроводжується інтелектуальною недостатністю.
3. Дитячий дезінтегративний розлад (синдром Геллера):
   Це рідкісна форма аутизму, при якій дитина розвивається нормально протягом перших кількох років життя, але потім переживає значну втрату навичок і регрес у розвитку.
   Ця форма характеризується втратою мовлення, соціальних навичок та моторних функцій.
4. Синдром Ретта:
   Хоча це неврологічний розлад, який часто класифікували як підтип аутизму, тепер він вважається окремим розладом. Синдром Ретта здебільшого впливає на дівчат і призводить до прогресивного регресу в розвитку, зокрема втрати моторних та комунікативних навичок.
   Зараз, у сучасному контексті, розлад аутистичного спектра включає всі ці підтипи та розглядається як спектр, де кожен індивід може мати різні симптоми та різні ступені їх вираженості. Це дозволяє індивідуалізувати підхід до діагностики та лікування, враховуючи унікальні потреби кожної людини з аутизмом.

Лікування аутизму

Лікування аутизму зосереджується на покращенні якості життя людей з розладом аутистичного спектра (РАС) шляхом розвитку навичок, підвищення незалежності та сприяння соціальній взаємодії.
Ось основні підходи до лікування аутизму:

1. Поведінкова терапія:
   • Одним із найефективніших методів є прикладний аналіз поведінки (ABA), що фокусується на зміцненні позитивних поведінкових патернів і зменшенні небажаних.
   • Інші види поведінкової терапії, як-от позитивне підкріплення та метод навчання через гру, також використовуються для розвитку навичок та спілкування.
2. Мовленнєва терапія:
   • Цей підхід спрямований на розвиток мовленнєвих та комунікативних навичок.
   • Діти з аутизмом можуть отримати допомогу у вивченні мови, артикуляції та невербальних форм спілкування.
3. Трудова терапія:
   • Цей вид терапії спрямований на розвиток повсякденних навичок, необхідних для самостійного життя, як-от одягання, особиста гігієна та харчування.
   • Трудова терапія також допомагає у розвитку сенсомоторних навичок та адаптації до сенсорних стимулів.
4. Соціальна терапія та тренінги:
   • Ці програми допомагають людям з аутизмом розвивати соціальні навички, як-от взаємодія з іншими, розуміння соціальних норм та співпраця.
   • Групові заняття та спеціальні програми можуть сприяти соціальній інтеграції.
5. Медикаментозне лікування:
   • Хоча немає специфічних ліків для лікування аутизму, деякі медикаменти можуть використовуватися для управління симптомами, такими як тривога, депресія чи гіперактивність.
   • Медикаменти повинні призначатися лише під наглядом лікаря і можуть використовуватися лише в поєднанні з іншими терапіями.
6. Сімейна підтримка та освіта:
   • Сім’ї та опікуни грають важливу роль у лікуванні аутизму, тому навчання та підтримка для них є ключовими.
   • Програми для сімей можуть надати ресурси, стратегії та підтримку для допомоги дітям з аутизмом.
7. Альтернативні терапії:
   • Деякі люди звертаються до альтернативних методів, як-от музична терапія, арт-терапія або терапія з тваринами, які можуть допомогти у розвитку соціальних та емоційних навичок

Зазначимо, що кожен план лікування повинен бути унікальним та пристосованим до конкретної людини. Регулярна оцінка прогресу та співпраця між терапевтами, лікарями та сім’єю забезпечують ефективність лікування.

Генетика відіграє важливу роль у постановці діагнозу аутизму та розумінні його причин. Ось кілька ключових аспектів, які показують, як генетика впливає на діагностику аутизму:

1. Генетичні фактори: Багато досліджень показали, що аутизм має сильний генетичний компонент. Ризик розвитку аутизму значно підвищується, якщо є сімейний анамнез розладів аутистичного спектру (РАС).
2. Генетичні тестування: В деяких випадках, особливо коли є інші медичні або розвиткові аномалії, можуть проводитися генетичні тести, такі як секвенування всього генома або екзома. Ці тести можуть виявити специфічні генетичні мутації або аномалії, пов’язані з аутизмом або іншими розладами.
3. Генетичні синдроми: Деякі генетичні синдроми, такі як синдром Ретта, синдром Фрагильного X, туберозна склероза, пов’язані з аутизмом. Виявлення цих синдромів може допомогти з діагнозом та керуванням симптомами.
4. Полігенна природа: Аутизм є полігенним розладом, що означає, що в його розвитку можуть брати участь багато генів. Дослідження в галузі геноміки допомагають визначити гени, які вносять внесок у ризик розвитку аутизму.
5. Генетичне консультування: Якщо в сім’ї є випадки аутизму або подібних розладів, генетичне консультування може допомогти зрозуміти ризики та надати рекомендації щодо подальших кроків.

Попри те, що генетичні фактори є важливими, аутизм є складним розладом, на який впливають і генетичні, і екологічні фактори. Таким чином, генетика – це лише один аспект в діагностиці та розумінні цього розладу. Ви можете звернутися в медичний центр Веселка на консультацію до лікаря-генетика, для того щоб дізнатися більше інформації.

Всесвітній день поширення інформації щодо проблеми аутизму (World Autism Awareness Day), що відзначається щорічно 2 квітня, починаючи з 2008 року, встановлений резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року. Мета цієї дати – підкреслити необхідність допомагати людям, які страждають на цей розлад, та підвищувати рівень їх життя.

Аутизм – тяжкий психічний розлад, що виражається в крайній формі самоізоляції, бідністю вираження емоцій, неадекватним реагуванням і дефіцитом соціальної взаємодії. Сучасні класифікації розглядають аутизм, як “первазивне” (всеосяжне) порушення розвитку, і означає, що при аутизмі страждає не одна функція або їх невелика кількість, а психіка в цілому.

Станом на 01.01.2025 року в м. Харкові на диспансерному обліку перебувало 911 дітей, що страждають на аутизм (станом на 01.01.2024 – 889) із них 100 – ВПО, інваліди з аутизмом – 561 (станом на 01.01.2024 – 537 дітей) з них 53 – ВПО. Первинно інвалідність виявлено у 90 дітей, з них 21 – ВПО.

У хлопчиків аутизм розвивається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток. У 20% хворих з тяжкими формами аутизму прогноз захворювання несприятливий, однак в 80% випадків пацієнти з аутистичними розладами вчаться за загальноосвітніми та корекційними програмами.

До сьогодні ще не існує однозначної теорії, що пояснює причини виникнення аутизму. Є гіпотези, згідно з якими значення мають генетичні мутації, що визначають особливості функціонування нервової системи. Аутизм не є спадковим захворюванням, для нього не характерна сімейність. У ряді випадків вплив зовнішніх факторів (токсини, інфекції, гіпоксія плода) стає своєрідним пусковим механізмом для хвороби при наявності генетичної схильності.

Для класичного варіанту раннього дитячого аутизму характерний симптомокомплекс, що складається з:

• порушення комунікації;
• порушення соціалізації;
• формування  стереотипних дій.

Щоб розпізнати наявність аутизму у дитини батькам необхідно стежити за її поведінкою і виявляти ознаки, які не властиві віковій нормі. Найчастіше ці ознаки можна виявити у дітей у віці до 3-х років.

Симптоми аутизму у дитини до 1 року: відсутність усмішки та комплексу пожвавлення при зверненні матері, не тягнеться до батьків, чинять опір спробам взяти на руки, однаково байдуже ставиться до всіх дорослих.

Вже у віці 1 року у здорової дитини починає розвиватися мова, у дітей з аутизмом мова може бути відсутньою в 2 і 3 роки. Навіть якщо словниковий запас у дитини відповідає віковим нормам, зазвичай при аутизмі слова використовуються неправильно, створюються власні словоформи. Для аутизму характерна ехолалія – повторення одних і тих же фраз.

Поступово виявляються труднощі у спілкуванні з оточуючими. Діти з аутизмом не йдуть на контакт з іншими дітьми, не можуть зрозуміти правил ігри, емоції однолітків, найчастіше грають на самоті, вигадуючи власні ігри.

Ще один симптом аутизму – схильність до стереотипних рухів та дій. Це можуть бути розгойдування, підстрибування, обертання, рухи пальцями, помахи руками. При аутизмі у дитини формується прихильність до певного розпорядку дня, певної їжі, одягу, обстановці в кімнаті. При зміні звичної обстановки, маршруту пересування, спроби запропонувати нові страви можливі спалахи агресії, які можуть бути спрямовані як на себе так і на оточуючих.

Кожен випадок захворювання дуже індивідуальний: аутизм може мати більшість перерахованих ознак в крайньому ступені прояву, а може проявлятися лише деякими ледве помітними особливостями.

У випадку з розладами аутистичного спектру приблизно половина батьків помічають незвичну поведінку дитини після досягнення 18 місяців, а до 24 місяців на відхилення звертають увагу вже 80% батьків. Оскільки несвоєчасно розпочате лікування може вплинути на прогноз, при зміні поведінки дитини слід негайно проконсультуватися з фахівцем. Завдяки вчасному виявленню розладу у віці до двох років і адекватної реабілітації існує ймовірність адаптувати дітей з аутизмом до повноцінного життя в суспільстві.

Лікування дитячого аутизму носить виключно симптоматичний характер. Зазвичай використовують комплексну терапію, що дозволяє впливати на різні симптоми аутизму і механізми їх розвитку. Основний спосіб лікування – це психотерапія і соціальна адаптація. Медикаментозне лікування при аутизмі призначаються з метою корекції поведінки і різних проявів захворювання.

У м. Харкові кваліфіковану  медичну допомогу  дітям,  які  страждають  на   аутизм   надають в КНП «Міська дитяча лікарня №5» Харківської міської ради, розташованого за адресою: м.Харків, вул. Каденюка, 43, де впроваджено використання програми АВА-терапії (поведінкова терапія) і системи альтернативної комунікації РЕCS для подолання дезадаптивних порушень у дітей з аутизмом.

Призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), а також допомоги членам сім’ї, батькам та утриманцям волонтера, загиблого (померлого) внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва),
отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та/або
іншої країни проти України, бойових дій та збройного конфлікту.

Детальніше в наступних файлах:

Призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги  (Ідентифікатор послуги 01788)

Призначення одноразової грошової допомоги членам сім’ї, батькам та утриманцям волонтера,загиблого (померлого) внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги  (Ідентифікатор послуги 00105)