Skip to main content

Автор: med1

“Ми можемо побачити, як від пневмонії помирають наші онуки”. Заступник глави МОЗ Дубров про приховану небезпеку антибіотиків

Стійкість бактерій до антибіотиків спричиняє більше смертей, ніж ВІЛ або малярія. Тільки у США щорічно виникає понад 2,8 мільйона інфекцій, стійких до протимікробних препаратів.

Стійкість до антибіотиків виникає, коли бактерії набувають здатності “перемагати” ліки, призначені для їхнього знищення. Стійкі інфекції складно лікувати, інколи – неможливо.

Але українців така загроза не зупиняє зловживати антибіотиками. Часом через незнання, часом – “про всяк випадок”.  

Чому так відбувається, та що потрібно знати про антибіотики, щоб не нашкодити собі та людству загалом, “Українська правда. Життя” запитала у першого заступника міністра охорони здоров’я Сергія Дуброва.

– Про зловживання антибіотиками говорять дуже багато. Але українці все ще активно безконтрольно їх приймають. Чому так відбувається?

– Розуміння, коли їх приймати, а коли категорично не можна,  є навіть не у всіх лікарів.

Що таке антибіотики? Олександр Флемінг синтезував в 1943 році пеніцилін, який долає бактерії, за що отримав Нобелівську премію. І на той час здавалося, що питання вирішене, тобто ми зможемо вбити будь-яку бактерію.

Але ще під час своєї Нобелівської промови Флемінг говорив, що при порушенні дозування та нерегулярному застосуванні антибактеріальних препаратів бактерії можуть ставати резистентними, тобто нечутливими до антибіотиків. Ми з вами живемо у той час, коли це вже колосальна проблема.

Рівень резистентності, тобто нечутливості бактерій до антибактеріальних препаратів в Україні є чи не найгіршим у всьому європейському регіоні. Це пов’язано з неправильним застосуванням антибіотиків.

Найяскравіший приклад, коли під час пандемії COVID-19 більше ніж у 90% випадків призначали антибіотики.

Лікар має розуміти, що таке антибактеріальний препарат, і що він діє на бактерії, а не на вірус COVID-19.

– У чому шкідливість застосовування антибіотиків?

– Мільйони, мільярди бактерій живуть в нашому організмі. Частина бактерій, контактуючи з антибактеріальними препаратами, звісно, вмирає, а частина пристосовується, тому що вони також хочуть жити.

Ці мікроби розмножуються, наприклад у кишківнику. Чому говорю про кишківник? Тому що Ешерихія колі (кишкова паличка), Клебсієла пневмонії (паличка Фрідлендера) – це типові мешканці нашого шлунково-кишкового тракту і представники родини ентеробактерій. Вони вже взагалі не чутливі до антибіотиків.

Навіть сучасні антибіотики, які з’явилися декілька років тому на фармацевтичному ринку, вже не діють на паличку Фрідлендера.

– В Україні існує традиція – випити антибіотик про всяк випадок. Чи може людина самостійно зрозуміти, що їй потрібен антибіотик?

– Дуже невелике коло інфекційних бактеріальних захворювань можна визначити за симптомами. Вірусна інфекція може мати ті ж клінічні прояви. У більшості випадків потрібно робити аналіз крові. Це не стовідсоткова гарантія, але якщо ми бачимо підвищення рівня лейкоцитів та зміну деяких інших показників, це говорить про бактеріальну причину недуги.

Також можна здати аналіз на прокальцитонін (біомаркер для діагностики бактеріальних інфекцій). Це буде дешевше, ніж без потреби лікуватися антибіотиком. Тобто прості дослідження можуть дозволити встановити причину хвороби і допомогти прийняти рішення щодо застосування антибіотиків.

На превеликий жаль, частина лікарів первинної ланки досі вважають, що при підвищенні температури понад 38°C протягом трьох днів навіть в епідсезон, коли відбувається суттєве зростання вірусних інфекцій, через три дні треба призначати антибіотики. Але це не так.

– А які ще можуть бути наслідки, окрім резистентності, для людського організму при вживанні антибіотиків?

– Все просто. Царство небесне, вічний покой. Чим більше людина приймає антибіотиків, тим більше резистентних штамів з’являється. І коли в людини дійсно виникає бактеріальне ускладнення під час іншого захворювання, при ослабленні імунітету, при потраплянні до лікувального закладу ризик смерті зростає у 2-4 рази. Це показує величезна кількість клінічних досліджень.

Знову ж таки, важливий момент, про який ще Флемінг говорив – при застосуванні антибактеріальних препаратів дуже важливо дотримуватися дозування, часу між прийомами.

Важливо, щоб у крові підтримувалася відповідна концентрація антибіотика. Якщо препарат треба пити через кожні 8 годин, але ми пропустили один прийом, що відбувається? Концентрація антибактеріального препарату в крові знижується. І тут бактерії – “ура”, починають швидко розмножуватися, тому що концентрація їх не вбиває. Частина, може, гине, але інші швидко розмножуються – їм теж хочеться жити.

– Чим відрізняються сучасні антибіотики від того самого пеніциліну?

– Сучасні антибіотики, якщо говорити просто, це антибактеріальні препарати, які містять у своїй структурі певні речовини, що захищають структуру антибіотика від руйнування ферментами бактерій, які надають бактеріям резистентності.

Але, на превеликий жаль, ми маємо з кожним десятиліттям все менше і менше нових антибіотиків. Якщо, наприклад, у 80-ті роки минулого століття створили 16 нових антибіотиків, то на кінець 2022 року з’явилося всього чотири нових, і то насправді вони не дуже нові, просто їхній хімічний склад є більш ефективним.

– Є також усталена думка, що при ангіні і циститі потрібно лише лікування антибіотиками. Власне, тому їх люди обирають самостійно. Чи завжди це так?

– Це, по-перше, не завжди так, тому що ангіна може бути викликана не завжди бактеріями, а й вірусами, так само як і цистит. Тому слід звернутися до лікаря, здати прості аналізи.

Знову-таки, якщо ви вживали певні препарати протягом останніх 3-6 місяців, лікар може змінити групу антибіотиків, щоб уникнути ризику резистентності. Тобто в будь-якому випадку слід звернутися до лікаря, підтвердити бактеріальне походження захворювання і тоді вже приймати чи не приймати антибіотики.

– Тобто поширена думка про те, що якщо мені минулого разу виписали антибіотик, я можу його приймати наступного разу, бо він мені підходить, не працює?

– Це скоріш за все буде хибною думкою. Але питання у періоді. Якщо це було 15 років тому – вам можуть призначити той самий антибіотик. Якщо це було не так давно, 3-6 місяців тому, то дійсно є імовірність, що бактерія буде нечутлива до препарату.

– Тобто інформацію про антибіотики, які нещодавно вживали, варто зберігати, але це не йдеться про десятки років?

– Так, це декілька місяців.

– Чи потрібно приймати пробіотики після антибіотиків?

– Якщо ви дуже хочете підтримати фармбізнес, то потрібно. Це, звісно, жарт. Показання для застосування пробіотиків одне – це антибіотикоасоційована діарея. Антибіотики можуть вбивати зокрема “нормальні” бактерії, які живуть в кишківнику, що і спричиняє діарею. Але такі наслідки може діагностувати лише лікар та призначити відповідні препарати. В іншому разі пробіотики приймати не потрібно.

– Чому в людини може траплятися алергія на антибіотики?

– Якщо порівнювати різні лікарські засоби, то дійсно, на антибіотики частіше буває алергія. Найчастіше на В-лактамні антибіотики на пеніциліни.

Пацієнту варто пам’ятати, на який саме препарат була алергія та як вона проявлялася. Це дуже важливо, тому що наступне введення того ж препарату чи препарату з однієї групи може призвести до набагато тяжчих наслідків. Важливо обов’язково повідомляти про алергію лікарю або медичній сестрі. Тоді вам можуть призначити антибактеріальний препарат іншої групи.

– Чи змінилася в Україні ситуація з неконтрольованим вживанням антибіотиків після введення електронних рецептів?

– Проблема залишається, але важко сказати, наскільки вона змінилася, тому що резистентність зростає досить стрімко. У госпітальних умовах резистентність бактерій перевищує 50% до понад трьох груп антибіотиків. Це катастрофічні цифри.

Зараз наших захисників, яких ми відправляємо за кордон на лікування, європейські госпіталі просто ізолюють, тому що такої бактеріальної флори, яка виділяється від наших поранених, в Європі практично немає. Я вже говорив, що показники резистентності в нас чи не найгірші.

– Який міжнародний досвід боротьби з цією проблемою? Можливо, є конкретні кейси, які Україна запозичає?

– Ми напрацьовуємо національну стратегію. Була попередня стратегія, термін дії уже закінчився. Тісно співпрацюємо з міжнародними партнерами щодо ймовірних шляхів вирішення проблеми.

Основні заходи – це застосування антибіотиків лише за показаннями. Це запровадження заходів жорсткого інфекційного контролю, відсутність вільного доступу до антибактеріальних препаратів і, що дуже важливо, це обмеження використання антибіотиків у сільському господарстві – і в рослинництві, і у тваринництві. Це також має величезне значення щодо розповсюдження рівня резистентності.

Десятки тисяч тонн антибактеріальних препаратів використовуються у світі щороку саме у сільському господарстві. І тут також потрібен контроль. Наразі навряд чи він існує в Україні у немедичній сфері.

– Чому антибіотикорезистентність ще небезпечніша саме під час війни?

– Порушуються логістичні маршрути, принципи інфекційного контролю, порушується можливість застосування регулярного, постійного антибактеріальних препаратів. І фактор будь-якого збройного конфлікту, звичайно, війни в тому числі, є за визначенням одним із факторів розповсюдження резистентності.

– Який зв’язок між війною та антибіотикорезистентністю? 

– Переважно бійці на полі бою заражаються тими бактеріями, які чутливі до антибіотиків.

– Також Міністерство охорони здоров’я цьогоріч видало нормативний акт, який передбачає використання простих антибіотиків при бойовій травмі. Чому? Тому що для переживаної більшості поранень достатньо використання цефалоспоринів першого покоління, якщо ми говоримо про поранення черевної порожнини, грудної клітини з пошкодженням стравоходу тощо.

А от ті випадки, коли зі старту починають лікувати трьома-чотирма антибактеріальними препаратами поранених, коли немає жодної імовірності того, що рана забруднена резистентними або полірезистентними збудниками, якраз і призводить до появи резистентних бактерій.

– Ви вже називали декілька інфекцій, які практично не лікуються антибіотиками. Які ще бактерії важко піддаються лікуванню?

– Найбільш проблемні збудники – це Ацинетобактер бауманії, це Клебсієла пневмонії, Ешерихія колі і Паличка синьогнійна. Вони мають найвищий рівень резистентності не лише в Україні, але й у всьому світі. Ці бактерії можуть спричинити цілий спектр захворювань: від кишкових та урологічних інфекцій до запалень ран і гнійних процесів в організмі.

Пневмокок, основний збудник пневмонії, вже має резистентність 10%-25% навіть у країнах Європи до синтетичних пеніцилінів, чого не було 5 років тому.

– А чи є середовища, де їх найбільш імовірно підхопити?

– Найчастіше це відділення інтенсивної терапії. Але сьогодні їх також можна підхопити і у позалікарняних умовах.

Рекомендації для запобігання інфекціям та росту антимікробної резистентності дуже прості і знайомі кожному: дотримання гігієни, постійне спостереження за станом власного здоров’я та прийом лікарських засобів лише після спілкування з лікарем. Якщо вже пацієнту призначено антибіотики – необхідно дотримуватись графіку прийому та не припиняти прийом до кінця курсу.

Вже у 2050 році антибіотикорезистентність може забрати до 10 мільйонів життів щороку. Це означає, що ми можемо побачити, як від пневмонії помирають наші онуки.

Життя в постантибіотикову еру означає, що нам доведеться забути про багато досягнень медицини, адже без антибіотиків навіть найпростіші операції знову стануть смертельно небезпечними. Цього не можна допустити.

3 грудня – міжнародний день людей із обмеженими фізичними можливостями

Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. Це ті, хто з певних причин не може повноцінно забезпечувати себе, доглядати за собою. Інвалідність може бути вродженою і набутою в результаті травм, інфекцій, тощо. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя.

Міжнародний день людей із інвалідністю не є святома покликаний привернути увагу до проблем цих людейзахисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

Україна, як і всі цивілізовані країни з високою культурою людських відносин, до таких людей ставиться, як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства. Такі люди не називають себе інвалідами, вони не вимагають до себе жалю, для них важливе лише елементарне – можливість жити. Бути в суспільстві, самореалізуватися, мати доступ до гідної освіти і робочих місць.

Проведення Міжнародного дня людей з обмеженими фізичними можливостями спрямовано на привернення уваги до проблем цієї категорії суспільства, захист їх гідності, прав та благополуччя. Це день підведення підсумків зробленого, аналіз фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.

Відзначаючи Міжнародний день інвалідів, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дають змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Захищаючи гідність таких особливих людей, ми захищаємо своє людське обличчя.

“Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я і не тільки у цей день, а й протягом цілого року не забувати про те, що поруч з нами живуть інваліди, і вони потребують допомоги і уваги. Тож хочеться побажати вам витримки, здоров’я, оптимізму, можливості втілити в реальності ваші плани та задуми. А також подякувати всім, хто опікується інвалідами, адже надання їм щоденної підтримки й допомоги — реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього. Нехай ваша щоденна турбота допомагає мужнім людям забувати про труднощі, а їх серця наповнюються теплотою і впевненістю в завтрашньому дні. 

Насильству немає виправдання

ІНФОРМАЦІЙНА ПАМ’ЯТКА

Що потрібно знати про ґендерно зумовлене насильство (ҐЗН)?

  • Ґендерно зумовлене насильство (ҐЗН) — це проблема у сферах громадського здоров’я, тендерної рівності та прав людини.
  • Кожна третя жінка у світі зазнає тієї чи іншої форми ҐЗН.
  • В Україні 18% жінок та дівчат віком від 15 до 49 років зазнавали насильства з боку інтимного партнера. При цьому існує ймовірність того, що цей показник є заниженим, оскільки жінки часто не повідомляють про такі випадки через стигматизацію або страх помсти.
  • Проблема ҐЗН стає гострішою в умовах надзвичайних ситуацій. Наочним прикладом є поточний конфлікт. Її загострення відбувається на фоні обмеження прав жінок на пересування, доступу до послуг із охорони здоров’я або інших можливостей ухвалення рішень, які впливають на їхнє життя.
  • Від ҐЗН може постраждати будь-хто, однак для дівчат-підлітків, жінок із інвалідністю, жінок старшого віку, жінок та дівчат, які живуть із ВІЛ, а також представниць спільноти ЛГБТК+ існує підвищений ризик через взаємопов’язані форми вразливості. Унаслідок цього вони мають обмежений доступ до будь-якої підтримки.
  • На жаль, постраждалих від ҐЗН постійно звинувачують у тому, що вони опинилися не в тому місці, були непристойно вдягнені, ідентифікували себе з певною групою або винесли на загал «домашні» проблеми. Так не має бути! Ніщо не виправдовує жодної форми насильства щодо жінки або дівчини. Насильство, незалежно від того, чи вчиняється воно публічно або приватно, є неприпустимим і порушує права постраждало*! людини.
  • ҐЗН має багато форм: це може бути емоційне знущання, фізичне насильство, сексуальне насильство, включаючи зґвалтування й інші форми сексуального насильства, пов’язані з конфліктом, вербальне насильство та соціально-економічне насильство.

Що робити, якщо ВИ постраждали від насильства?

  • Якщо ви зазнали насильства, ПАМ’ЯТАЙТЕ: ви НЕ самотні і НЕ винні в тому, що сталося.
  • Зверніться по медичну допомогу до найближчого закладу охорони здоров’я.
  • Якщо це безпечно, попросіть підтримки у сім’ї, друзів або сусідів.
  • Ви також можете звернутися по підтримку до інших спеціалізованих служб або зателефонувати на гарячу лінію (0 800 500 335), яка допомагає постраждалим від ҐЗН в отриманні необхідної допомоги, у тому числі направлень до фахівців.

  Що ви можете зробити, якщо ви стали свідком ҐЗН або занепокоєні тим, що  хтось зазнає ҐЗН?

  • Кожен із нас може зробити свій внесок у запобігання ҐЗН щодо жінок і дівчат.
  • Підтримуйте зв’язок із жінкою або дівчиною, яка зазнає насильства. Переконайтеся, що це безпечно.
  • Дізнайтеся, які послуги доступні для постраждалих від ҐЗН у вашому районі. Переконайтеся, що постраждала дала згоду на отримання цих послуг.
  • Викличте служби екстреної допомоги, якщо постраждалій потрібна невідкладна допомога. 0 800 500 335

 

У період з 25 листопада до 10 грудня відбувається щорічна Всеукраїнська акція „16 днів проти насильства”

Шістнадцятиденний період кампанії охоплює наступні важливі дати:

25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;

  1.   грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
  2.   грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
  3. грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
  1.   грудня – Міжнародний день волонтера;
  2.   грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
  1.   грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;

10 грудня – Міжнародний день прав людини.

 

        Перелік інформаційних ресурсів («гарячих ліній»)

– 1578 – з питань протидії торгівлі людьми;

– 1588- з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

– 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 116

123 (безкоштовно з мобільних телефонів) — з попередження домашнього

насильства, торгівлі людьми та тендерної дискримінації;

         – 0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

та 527 (безкоштовно з мобільних телефонів) ~ з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів;

  • 0 800 500225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 116 111 (безкоштовно  з мобільних телефонів) ~ Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді.

 

1 грудня 2023року – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щороку 1 грудня відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими 1988 року. З того часу минуло більше 30 років, але проблема боротьби з поширенням ВІЛ інфекції/СНІДу залишається досить актуальною для багатьох країн світу.

Метою Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом є підвищення обізнаності населення про ВІЛ-інфекцію/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед загрозою пандемії. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику.       Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставитися до тих, хто живе з ВІЛ-інфекцією.

Незважаючи на те, що починаючи з 2010 року, загальна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції у світі постійно скорочувалась, ВІЛ-інфекція залишається головною проблемою охорони здоров’я в Європейському регіоні ВООЗ, а в східній його частині розвиток епідемії крокує найбільш стрімкими темпами в світі.

         Згідно з інформацією на сайті UNAIDS, гаслом Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом 2023 року є “Let Communities Lead”, що в перекладі означає «Нехай громади лідирують» або «Дозвольте громадам керувати». Це заклик до дії, щоб уможливити та підтримати громади в їхніх лідерських ролях. Світ може покласти край СНІДу, і громади стануть лідерами в цьому питанні. Нестача фінансування, політичні та регуляторні перешкоди, обмеження спроможностей та репресії проти громадянського суспільства та прав людини маргіналізованих спільнот перешкоджають прогресу послуг з профілактики та лікування ВІЛ. Якщо ці перешкоди будуть усунені, громадські організації зможуть додати ще більшого імпульсу глобальній відповіді на ВІЛ, просуваючи прогрес у напрямку припинення СНІДу:

  • керівна роль громад має бути ключовою в усіх планах і програмах боротьби з ВІЛ, а також у їх формулюванні, бюджетуванні, реалізації, моніторингу та оцінці. «Нічого про нас без нас».
  • керівні ролі громад повинні повністю та надійно фінансуватися, щоб забезпечити необхідне масштабування, а також отримувати належну підтримку та винагороду. «Не покінчити зі СНІДом дорожче, ніж покінчити з ним».
  • необхідно усунути бар’єри на шляху до лідерських ролей громад.    Необхідне сприятливе регуляторне середовище, яке сприятиме ролі громад у наданні послуг з ВІЛ, забезпечить простір громадянського суспільства та захистить права людини всіх, включаючи маргіналізовані спільноти, для просування глобальної відповіді на ВІЛ. «Усувайте закони, які шкодять, створюйте закони, які розширюють повноваження».

Всесвітній день боротьби зі СНІДом у 2023 році під гаслом «Нехай громади керують» – це можливість поміркувати про прогрес, досягнутий на сьогоднішній день, підвищити обізнаність про виклики, які залишаються для досягнення цілей покінчити зі СНІДом до 2030 року, та мобілізувати всі зацікавлені сторони для спільного подвоєння зусиль для забезпечення успіху відповіді на ВІЛ.

                  

 

Основні факти:

    • ВІЛ залишається серйозною глобальною проблемою охорони здоров’я, яка на сьогоднішній день налічує 40,4 мільйона життів і передається по всьому світу; 
    • при цьому в ряді країн зростає кількість нових випадків зараження, тоді як в минулому цей показник знижувався;
    • на кінець 2022 року в усьому світі налічувалося приблизно 39,0 мільйона  людей, які живуть з ВІЛ, дві третини (25,6 мільйона) з яких жили в Африканському регіоні ВООЗ;
    • у 2022 році 630 000 [480 000–880 000] людей померли від причин, пов’язаних з ВІЛ, і було зареєстровано 1,3 мільйона  нових випадків ВІЛ-інфекції;
    • ліків від ВІЛ-інфекції не існує. Однак, оскільки доступ до ефективної профілактики, діагностики, лікування та догляду за ВІЛ-інфекцією зріс, ВІЛ-інфекція стала керованим хронічним захворюванням, і люди, які живуть з ВІЛ, можуть прожити довге та здорове життя;
    • ВООЗ, Глобальний фонд та ЮНЕЙДС розробили власні глобальні стратегії боротьби з ВІЛ, узгоджені з ціллю ЦСР 3.3 щодо припинення епідемії ВІЛ до 2030 року;
    • для досягнення цієї мети 95% всіх людей, які живуть з ВІЛ, повинні знати свій статус, 95% з них повинні отримувати життєво важливу антиретровірусну терапію (АРТ), а 95% людей, які живуть з ВІЛ на лікуванні, повинні досягти пригнічення вірусного навантаження, що покращить стан їхнього здоров’я та знизить ризик подальшої передачі ВІЛ. У 2022 році ці показники становили 86%, 89%  та 93% відповідно;
  • серед усіх людей, які живуть з ВІЛ, 86% знали про свій статус, 76%  отримували антиретровірусну терапію, а 71% досягли пригнічення вірусного навантаження.

В Україні від початку року станом на 01.10.2023 зареєстровано 2 464 випадки захворювання на ВІЛ/СНІД (6,0 на 100 000 населення), що на 13% більше показника аналогічного періоду 2022 року, за рахунок Харківської (+ 348%), Сумської (+ 133%) та Кіровоградської (+ 59%) областей. Найбільше знизився показник захворюваності за даними офіційної реєстрації у Херсонській (– 69%), Чернігівській (– 52%), Запорізькій (– 22%) областях.

В Харківській області за 9 місяців 2023 року зареєстровано ВІЛ-інфікованих 472 особи (за аналогічний період 2022 року – 197) та 206 хворих на СНІД (за аналогічний період 2022 року – 59).

В Україні за дев’ять місяців 2023 року зареєстровано 1 077 смертей від СНІДу. Показник смертності становить 2,6 на 100 000 населення. Найвищу смертність зареєстровано в Одеській (10,3), Дніпропетровській (7,2) та Кіровоградській (4,6) областях. Для аналогічного періоду 2022 року показник смертності становив 2,3 на 100 000 населення (Тпр + 13,8%).

Тимчасова втрата адміністративного контролю над частиною території України унеможливлює отримання повної інформації про рівень ураження всього населення, тому, як і минулого року, показники не повністю охоплюють дані Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, АР Крим та м. Севастополь. Але система епіднагляду продовжує забезпечувати виконання поставлених завдань, зокрема в контексті протидії ВІЛ/СНІДу: оперативно розв’язує проблеми із забезпечення повноти і якості даних щодо профілактичних послуг, тестування населення на ВІЛ-інфекцію, реєстрації випадків ВІЛ/СНІДу тощо.

ВІЛ-інфекція — це хронічне захворювання, що виникає внаслідок потрапляння в організм вірусу імунодефіциту людини. Вірус вражає імунну систему, порушує захисні функції організму та поступово робить його беззахисним перед іншими інфекціями та захворюваннями.

Як це працює? У здоровому організмі в разі потрапляння чужорідних тіл, вмикаються захисні функції імунної системи. Першими реагують Т-лімфоцити: розпізнають, що саме потрапило до організму, і передають інформацію про це В-лімфоцитам. В-лімфоцити синтезують антитіла, які борються з чужорідними антигенами. 

ВІЛ вражає Т-лімфоцити, а якщо конкретніше — клітини CD4. Імунітет людини просто не знає, що йому треба відповісти на загрозу і як це зробити. Без імунітету людина лишається беззахисною перед будь-якою інфекцією.

ВІЛ передається:

  • через кров — при використанні нестерильних шприців, голок чи іншого інструментарію (найчастіше це трапляється при ін’єкційному введенні наркотичних речовин, але також ризикованими є процедури пірсингу і татуювань)
  • статевим шляхом — при гомосексуальних чи гетеросексуальних статевих контактах без презерватива (під час анального, вагінального та орального сексу)
  • від матері до дитини під час вагітності, пологів і годування грудьми 

ВІЛ не передається:

  • повітряно-крапельним шляхом (при чханні, кашлі, розмові)
  • через обійми, рукостискання, поцілунки
  • при спільному користуванні предметами побуту (посудом, постільною білизною, рушниками)
  • через укуси комах і контакти з тваринами

СНІДом називають комплекс захворювань, які виникають через руйнування ВІЛ-інфекцією імунної системи при відсутності відповідного лікування. СНІД – це остання, смертельно небезпечна стадія ВІЛ-інфекції. На цьому етапі організм вже не в силах протистояти інфекційним захворюванням, і людина стає дуже вразливою: можуть проявитись одразу декілька опортуністичних інфекцій і супутніх захворювань.

З моменту інфікування до появи перших видимих симптомів може минути декілька років – весь цей час людина, яка живе з ВІЛ, може виглядати і почуватися добре. Водночас вона може передавати ВІЛ іншим, сама про це не підозрюючи! 

Однак з часом імунітет поступово слабшає. Вірус приховано руйнує дедалі більше клітин імунної системи: щоденно продукується 10 мільярдів нових вірусних частинок, що знищують 200 мільйонів захисних клітин. 

У 85-90% випадків прогресія ВІЛ без терапії складає 7–10 років. Більше 50% нових випадків ВІЛ-інфікування виявляють на останній чи передостанній клінічних стадіях. 

На ранніх стадіях ВІЛ не має жодних симптомів. Щоб зрозуміти, чи вірус є, необхідно пройти тест

Втім на сьогодні досліджено певні клінічні симптоми, що можуть вказувати на наявність ВІЛ: лихоманка чи діарея без очевидних причин, що триває більше місяця, безпричинна втрата ваги, порушення роботи нирок, часте перенесення тяжких бактеріальних інфекцій, стрімке зниження гостроти зору та інші ознаки.

Антиретровірусна терапія (АРТ) уповільнює і практично зупиняє прогресування ВІЛ-інфекції та її перехід у стадію СНІДу. З появою АРТ число випадків СНІДу у світі скоротилося в 10 разів. АРТ не просто продовжує життя ВІЛ-інфікованих – вона дає їм змогу почуватися здоровими, повноцінно жити, професійно самореалізовуватись, створювати сім’ї. 

ВІЛ-послуги в Україні попри війну надаються з урахуванням сучасних міжнародних стратегій UNAIDS, ВООЗ, CDC, відповідно до клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги, що ґрунтуються на доказовій медицині, у тісній співпраці з державним і громадським сектором.

У 2021 році Україна повністю перейшла на фінансування послуг з профілактики ВІЛ та медичної допомоги з державного бюджету.

Крім того, було повністю забезпечено повноту, обмін даними та верифікацію даних і забезпечено функціонування Медичної інформаційної  системи соціально значущих хвороб.

Розроблено алгоритм збору та обміну інформацією щодо видачі АРТ для медичних закладів, які відключені від Системи соціально значущих хвороб через зайнятість, проблеми з телекомунікаційним зв’язком (інтернет, телефонний зв’язок) або перебої в електропостачанні.

Також було розроблено інструкцію щодо  отримання АРТ ВПО за місцем фактичного перебування. Вдалося повернути пацієнтів під медичне спостереження через різноманітні мобільні додатки (телефон, Viber, WhatsApp, Telegram тощо), що дозволило від початку війни перепідтвердити дані у 67 тис. пацієнтів.

Подбали й про можливість отримання послуг з ВІЛ для українців за кордоном. Спільно  міжнародними партнерами (EACS, ECEE, CHIP, WHO)  розроблено стандартизований протокол клінічного ведення та обміну медичними даними для людей, які живуть з ВІЛ, серед переселенців з України. 

Знайти вичерпну інформацію про можливість отримати ВІЛ-послуги в Україні та за кордоном можна також на ресурсах: help24.org.ua, чат-бот #АРТпоруч, онлайн-платформа findart.phc.org.uaлінія допомоги при ВІЛ та ТБ.

  Нині в Україні діє 383 медичних закладів, які надають послуги за пакетом “Медична допомога особам з ВІЛ”.

 Станом на 28 жовтня 2023 року 12 підприємств/закладів охорони здоров’я Харківської області і м. Харкова уклали договори з НСЗУ про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за напрямом “Медична допомога особам з ВІЛ”.

Знайти медичні заклади, які надають допомогу за напрямом “Медична допомога особам з ВІЛ”, можна на сайті НСЗУ – відкрити розділ “Е-дані” за посиланням https://edata.e-health.gov.ua/e-data та обрати “Аналітичні панелі (дашборди)”. Далі потрібно відкрити дашборд “Укладені договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій”  . На третій сторінці у полі фільтрів оберіть область або населений пункт, а в  “Групі послуг” –  пакет  «Діагностика, лікування та супровід осіб з ВІЛ (та підозрою на ВІЛ)». Дашборд покаже всі заклади, які мають договір на пакет, а також їх контакти.

  Якщо не маєте можливості скористатись пошуком через дашборд, зателефонуйте до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77. Оператор підкаже найближчий медзаклад із договором. 

  У 2021 році кількість людей, які отримували АРТ в Україні на підконтрольних уряду територіях, сягала 130 239, у 2022-му – 121 289, в 2023-му (за 9 місяців) – 121 623. На сьогодні забезпечено безперервність надання антиретровірусної терапії. Завдяки підтримці PEPFAR та Глобального фонду забезпечено достатній запас АРВ-препаратів для здійснення видачі АРВ-препаратів на руки пацієнтам на 6-12 місяців (видача препаратів на  6 та більше місяців – 32% пацієнтів; 3-5 місяців – 60%). Утримання в АРТ за 12 місяців склало 85%, а це – стабільний показник протягом останніх років.

Доконтактна профілактика ВІЛ (ДКП) – новітній метод запобігання інфікування ВІЛ, який впроваджується в Україні з 2018 року, а в Європі та північній Америці став популярним значно раніше. Також зустрічається альтернативна назва англійською мовою: PrEP – pre-exposure prophylaxis.

ДКП – це прийом пігулок, які найчастіше містять 2 препарати: емтрицитабін і тенофовір. Їх слід вживати до тих пір, поки існує високий ризик інфікування ВІЛ. ДКП працює як щит, який не дає ВІЛ виживати в організмі людини. Препарати попереджають вбудовування ВІЛ в геном імунних клітин і вірус втрачає можливість розмножуватись.

ДКП призначають людям, які не мають ВІЛ, і в той же час мають високий ризик інфікування. Про свій ризик можете дізнатись тут. Наша держава — одна з 68 країн світу, що запровадили в себе цей спосіб профілактики вірусу імунодефіциту.

Ви можете звернутись за ДКП, якщо маєте статеві стосунки з ВІЛ-позитивним партнером/-кою, і у вашій парі:партнер/-ка не приймає АРТ; 

  • партнер/-ка приймає АРТ, але ще не досяг/-ла вірусологічної супресії;
  • партнер/-ка допускає пропуски у прийомі АРТ;
  • ви не обговорюєте лікування ВІЛ і результати обстежень;
  • є сумніви щодо ефективності лікування ВІЛ-інфекції;
  • у вас бувають інші статеві партнери;
  • також можна звернутись за ДКП, якщо впродовж останніх 6 місяців у вас та/або вашого партнера/-ки були прояви ризикованої поведінки;
  • статеві контакти без презерватива з більш ніж одним партнером;
  • статеві контакти з людиною з невідомим ВІЛ-статусом та/або високим ризиком інфікування ВІЛ;
  • вживання ін’єкційних наркотиків;
  • поява інфекцій, що передаються статевим шляхом;
  • застосування постконтактної профілактики ВІЛ;

ДКП є додатковим медикаментозним способом профілактики ВІЛ, який входить до комплексу профілактичних послуг. Понад 2000 чоловіків та жінок із різних куточків України щоденно вживають свою пігулку захисту — антиретровірусні профілактичні препарати. Такими є дані Центру громадського здоров’я України.

Профілактика – це активний процес створення умов для підвищення якості життя, формування особистих якостей людини, які сприяють її благополуччю. Головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв’язку з цим, необхідно: 

  • приймати правильні щодо свого здоров’я рішення, намагатися протистояти таким чинникам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском із боку однолітків і наркодільців; 
  • уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування; 
  • застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. 
  • пам’ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати; 
  • тестування рекомендовано проходити через 3 місяці після ризикованого випадку і щонайменше раз в 6 місяців при регулярному практикуванні ризикованої поведінки.

Тестування на ВІЛ в Україні є добровільним, безкоштовним, конфіденційним, а за бажанням – анонімним. Ніхто не має права розголошувати Ваш статус третім особам. Людина, яка живе з ВІЛ, ні в якому разі не буде залучена до лікування примусово за результатами тесту.

Регулярне тестування на ВІЛ (рекомендовано двічі на рік) вбереже здоров’я вам і вашим близьким!

Де пройти тест? 

  • у свого сімейного лікаря, педіатра чи терапевта;
  • у кабінетах “Довіри”, кабінетах інфекційних захворювань поліклініки або консультаційно-діагностичного центру;
  • центрах профілактики та боротьби зі СНІДом, представництвах профільних громадських організацій; 
  • в мобільних амбулаторіях.

Тестування на ВІЛ не передбачає жодних попередніх приготувань. Для виявлення вірусу в Україні найчастіше використовують:

  •    ІФА-тест на основі крові з вени (в лабораторних умовах); 
  •    експрес-тест на основі аналізу крові з пальця; 
  •    також з 2018 року в українських аптеках стали доступні експрес-тести на ВІЛ, що базуються на аналізі слини;

Діагностика і лікування ВІЛ відбувається згідно оновлених стандартів МОЗ України.  

Аналіз крові показує наявність ВІЛ через 3 місяці після інфікування. Перед тим триває інкубаційний період або так званий “період вікна” – проміжок часу, коли антитіла до вірусу ще не виявляються швидкими тестами, але людина вже може передавати вірус іншим.         

Постконтактна профілактика ВІЛ

Якщо людина мала професійний контакт з ВІЛ або існує його висока ймовірність, лікар може порадити постконтактну профілактику ВІЛ. Зазвичай це стосується медичних працівників та працівників екстрених служб. Професійним контактом з ВІЛ вважається контакт з кров’ю або рідинами, що містять кров, потрапляння крові під шкіру, на ушкоджену шкіру або на слизові.

Випадковий (непрофесійний) контакт — це будь-який контакт, який стався поза професійною діяльністю. Постконтактна профілактика ВІЛ націлена на попередження розвитку ВІЛ-інфекції після імовірного контакту.

Залежно від того, був контакт професійним чи випадковим, існують різні алгоритми дій та першої допомоги після ймовірного інфікування. Проте важливо пам’ятати, що постконтактну профілактику ВІЛ необхідно розпочати якомога швидше протягом перших годин та не пізніше 72 годин після контакту. 

Зазвичай курс постконтактної профілактики ВІЛ триває 28 днів. Детальніше про план дій при потенційному інфікуванні та рівень ризику інфікування залежно від виду контакту за посиланням 

            Краще попередити інфікування, ніж лікуватись!

25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок

Сьогодні стартує Міжнародна акція «16 днів проти насильства”, яка триває з 25 листопада до 10 грудня. Її мета – розповісти суспільству про боротьбу з насильством, зокрема гендерно зумовленим, протидію торгівлі людьми та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків.

Шістнадцятиденний період охоплює наступні важливі дати:

  • 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
  • 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
  • 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
  • 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
  • 5 грудня – Міжнародний день волонтера;
  • 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
  • 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;
  • 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

ГО «Українська Жіноча Варта» приєднується до цієї акції! У кожну із зазначених дат, ми розкажемо вам детальніше про ці дні та події, які пов’язані з ними.

Перший день акції – 25 листопада, коли у світі відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

Дата вибрана не випадково. Саме цього дня восени 1960-го року під час політичних протестів у Домініканській Республіці, були жорстоко вбиті три сестри Мірабал – активні учасниці спротиву. Показова  кривава страта сестер за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо мала світовий резонанс. У 1981 році активістки жіночих рухів вирішили вибрати дату їхньої загибелі як день протесту проти насильства щодо жінок. Офіційно його оголосила Генеральна Асамблея ООН у 1999 році.

Насильство щодо жінок і дівчаток є одним з найбільш поширених порушень прав людини в сучасному світі. Воно проявляється в фізичній, сексуальній та психологічній формах.

За даними ООН, кожна третя жінка у світі стикається з фізичним або сексуальним насильством. За результатами дослідження Українського центру соціальних реформ на замовлення UNFPA до повномасштабного вторгнення рф, в Україні від насильства страждали 1,1 млн жінок на рік. Під час війни ця цифра значно зросла!

Для боротьби з насильством в Україні прийняли ряд законів:

  • 15 листопада 2001 року в Україні прийняли Закон «Про попередження насильства в сім’ї»;
  • 7 листопада 2011 року від імені України була підписана Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством;
  • 7 грудня 2017 року прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
  • 20 червня 2022 року прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами”;
  • 28 жовтня 2020 року Уряд України прийняв рішення про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 року.

Важливо розуміти – про насильство не можна мовчати! Жертвам насильства потрібно звертатися за допомогою до поліції та психолога. Кривдник зобов’язаний понести покарання, а постраждала особа має право отримати необхідну допомогу.

ПРЕЛІК ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ:

 

  • 1578 з питань протидії торгівлі людьми;

    1588 — з питань запобгання та протидії’ домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

  • 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів) – з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискриминації;
  • 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 527 (безкоштовно з мобільних телефонів) — з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів;

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів та 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів) — Національна «гаряча для дітей та молоді.

Перейти до вмісту