Сифіліс

лікар-акушер-гінеколог — Однорал І.В.

Сифіліс (Люес) – хронічне, системне венеричне захворювання, що викликається блідою трепонемою або спірохетою, має рецидивуючий перебіг з характерною періодизацією клінічних симптомів, здатне вражати всі органи і системи, що передається переважно статевим шляхом. Свою назву, бліда трепонема, вона отримала тому, що невидима при огляді в микроскоп.

Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф. Шаудіним і Е. Гофманом. Вважається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в середні віки був завезений у Європу матросами Колумба. Назва “сифіліс” походить від імені героя поеми Фракастро “Сифілус”, або ж французька хвороба” чабана Сифілуса.

Зараження нею відбувається, головним чином, статевим шляхом від хворого до здорового як гетеро-, так і гомосексуальне, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння трепонем у рану на шкірі. Зараження відбувається й непрямим шляхом, через побутові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки, мундштуки, рушники тощо).

Симптоми сифілісу

• Через три – чотири тижні після зараження в тому місці, де проникла інфекція, з’являється ущільнення – твердий шанкр. Це безболісна виразка яскраво-червоного кольору з щільною основою. Через деякий час ранка заживає, проте це не означає, що людина одужує. В цей самий час інфекція, використовуючи лімфатичні вузли, інтенсивно розмножується і переміщається по організму. При цьому хворий може відчувати головний біль, загальну слабкість, лихоманку. На початковому етапі хвороби симптоми можуть бути відсутні.
• При прогресуванні сифілісу виникає висип на шкірі, виразки на слизових оболонках, підошвах, долонях. Якщо хворобу не лікувати, то вона може перейти в хронічну форму і мучити людину довгі роки. При цьому шкірні висипання то виникають, то зникають, а людина може відчувати себе майже здоровою і не звертатися до лікаря. Однак комфортне самопочуття оманливе, так як бліда трепонема проникає у всі тканини і органи, може вразити печінку та нервову систему.
• Через кілька років все тіло людини покривається виразками, повільно руйнується нервова система, внутрішні органи, кістки, хрящі. Найчастіше страждає серце, судини та аорта. При запаленні стінок аорти людину мучить задишка, відчувається біль за грудиною.

Діагностика сифілісу передбачає ряд основних заходів. Обов’язковою є лабораторне підтвердження діагнозу, яке включає в себе виявлення збудника сифілісу та серологічні тести. При негативному результаті лабораторного дослідження для більшої достовірності варто провести його повторно або зробити інший аналіз, оскільки будь-який з них залишає ймовірність псевдонегативну реакції.
Виявлення збудника сифілісу Діагностика заснована на даних анамнезу (контакт з хворим на сифіліс), фізикального дослідження, що виявляє клінічні ознаки захворювання, і, перш за все, лабораторного дослідження.

Сифілітичні виразки мають обрубані краї, неначе пробиті, жовтувато-сіре, кольору старого сала, дно.

Сифілітичний остеомієліт, поряд з осередковим некрозом та секвестрацією кістки, супроводжується різкою остеобластичною реакцією окістя, яка часто призводить до ліквідації кістко-вомозкової порожнини, її осифікації та кальцинації, внаслідок чого кістка, наприклад, гомілки, набуває вигляду щільного деформованого утворення – ебурнеація кістки, або ж слонова кістка. Безболісні сифілітичні вузли навколо великих суглобів – колінного, ліктьового тощо, утворюються за рахунок фіброзу підшкірної основи.

Лікування сифілісу

При підозрі захворювання необхідно терміново звернутися до лікаря дерматовенеролога.

Сифіліс лікується за допомогою антибіотиків. Бліда трепонема дуже чутлива до пеніциліну. Лікарські препарати призначають в таблетках і внутрішньом’язово. Тривалість терапії залежить від стадії хвороби та її ускладнення, тому може тривати від кількох тижнів до кількох років.

ПРОФІЛАКТИКА

«безпечна статева поведінка» (безпечний секс), що включає в себе:

• Правильне і систематичне використання чоловічих і жіночих презервативів;
• Правильне застосування місцевих бактерицидних засобів, антисептиків, які значно знижують, але повністю не усувають ризик зараження;
• Періодичне обстеження за допомогою клінічної та лабораторної діагностики;
• У разі діагностування інфекції (або підозри на її наявність) спеціалізоване лікування;
• Статева стриманість;
• Обов’язкове повідомлення статевих партнерів;

При виявлені захворювання ні в якому разі не потрібно займатися самолікуванням. Одразу після появи скарг потрібно звернутися до лікаря. Пам’ятайте самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.