СКАЗ

лікар-хірург Сєдих В.П.  

Сказ (lyssa, rabies, hydrophobia) — це гостре інфекційне захворювання,яке спричинюється вірусом і уражає ЦНС. Ще стародавні лікарі Сходу за3000 років до нашої ери описали захворювання, яке нагадує сказ. Сказ буввідомий індійцям, слов’янам, арабам, стародавнім євреям. У Талмудіописується 5 ознак захворювання у собаки: паща його роззявлена, слинатече, вуха звисають, хвіст висить між ногами, голос хриплий або зовсімнечутний. Рекомендувалося убити її здалека стрілою.

До кінця XVIII ст. у світі було опубліковано вже понад 300 праць,присвячених сказу.

На міцну наукову основу вчення про сказ було поставлено завдякидослідженням Луї Пастера. Ним відкрита антирабічна сироватка. 6 липня1885 p. цей метод уперше був застосований Пастером для запобіганнязахворюванню людини, укушеної хворою на сказ собакою. Пастер висунувдумку, що збудником сказу є субмікроскопічний мікроб. Ця думка пізнішебула підтверджена Ремлєнже (1903).

Етіологія і патогенез. Сьогодні відомо, що збудником сказу є великийвірус (діаметр 100—150 мкм).

До XVIII ст. сказ був відомий як захворювання диких тварин, свійські жтварини не відігравали значної ролі в його поширенні. Лише у XIX ст.було висловлено думку, що на сказ хворіють собаки.

Людина заражується сказом частіше від бездомних собак. Вірус проникає ворганізм людини у разі попадання слини і сечі хворих на сказ тварин підчас укушення, лизання, дряпання. Тварини заразні ще в інкубаційний період. З рани збудник проникає в ЦНС. Що ближче до голови місцепроникнення віруса, то воно небезпечніше. Особливо небезпечні укуси вголову і шию.

Поширюється вірус периневральними просторами нервових стовбурів, атакож лімфогенно і гематогенно.

Крім нервової тканини, вірус виявляють у слинних і слізних залозах.

Патологоанатомічні зміни. Під час розтинів великих макроскопічних змін утканинах при сказі помітити не вдається. Наявні незначний набряк ігіперемія головного мозку, невеликі петехіальні крововиливи впідкіркових вузлах і навколо дна IV шлуночка.

Клінічна картина. Інкубаційний період при сказі триває від 10 діб до 1 року і більше. У середньому 40 діб. Продромальний період захворюванняхарактеризується підвищенням температури тіла, загальним нездужанням,головним болем. Хворі збудливі, сон у них неспокійний. Через 1—2 добиз’являється головна ознака захворювання: на тлі підвищеного м’язовоготонусу виникають спастичні судоми ковтальних м’язів. Судоми з’являютьсяпри згадці про воду, її питті. Пізніше причиною судом можуть бути рухповітря, яскраве світло. З часом виникають тонічні і клонічні судомиінших груп м’язів. Підвищується температура тіла, з’являєтьсятахікардія. Притомність потьмарена, можуть з’являтися слухові і зоровігалюцинації. Через 2—3 доби збудження змінюється паралітичною стадією:хворий слабне, судоми зменшуються, після чого настає смерть. Триваєзахворювання 4—10 діб.

Діагноз сказу ставлять на підставі даних анамнезу і клінічної картини. Швидкогосерологічного тесту для виявлення сказу немає.

Лікування. Успішної терапії сказу не розроблено. Спроби застосуватирізні сироватки, хіміотерапевтичні препарати, антибіотики позитивнихнаслідків не дали. Тому відразу після зараження конче потрібні первиннахірургічна обробка рани, активна і пасивна імунізація.

Активна імунізація здійснюється антирабічною вакциною. Якщо ранішеімунізація не проводилася, то дорослі і діти повинні отримати 6ін’єкцій: першу — відразу після зараження, інші — на 3-тю, 7-му, 14-ту,30-ту, 90-ту добу. Вакцину вводять внутрішньом’язово в дозі 1 мл.

Пасивну імунізацію проводять хворим з масивними укусами або у разіпізнього звернення їх по допомогу. Вводять імунний y-глобулін у дозі0,25 мл на 1 кг маси тіла.

Неспецифічне лікування полягає в первинній хірургічній обробці рани. Пошкоджені тканини вирізують у межах здорових. Рану залишають відкритою.

Поряд із описаним вище лікуванням проводять симптоматичну терапію: призначають дезінтоксикаційні, серцеві, знеболюючі, антигістамінніпрепарати, гіпербаричну оксигенацію.

Профілактика сказу буває індивідуальною і загальною. Індивідуальнупрофілактику здійснюють у осіб, які належать до групи ризику, черезможливість зараження вірусом сказу. Це собаколови, мисливці, працівникилабораторій з діагностики сказу і листоноші у осередку інфекції. Для цього використовують антирабічну вакцину за такою схемою: дворазовевведення підшкірне 5 мл вакцини з інтервалом 10 діб і ревакцинаціящороку.

Загальна профілактика — це знищення бродячих і хворих на сказ собак,профілактичні щеплення собак.

Прогноз у разі нелікованого сказу безнадійний. Всі хворі, як правило, помирають.